Вогонь, що не згасне

Вже кілька років йде тяжка війна,
Глибокий сум у душах наших луна.
Колись світлі мрії на уламках руїн
Тліють у попелі трагічних картин.

Та навіть у темряві, що нас поглинає,
У серці зоріє надія, яка не згасає.
Вогонь у душі, мов незгасний маяк,
Проводить нас далі крізь морок і страх.

Так хочеться жити, любити, творити,
Для дітей і онуків країну захистити.
Це наша земля, наш дім і родина,
Нас не зламати — в нас дух України.

Навіть коли серце кричить і хоче спинитись,
Ми чуємо: "Вперед, нам ні за що не скоритись!"
Ми ще живі — і це найбільша нагорода,
Вогонь палає — така у нас природа.

У кожнім кроці — втома і біль,
Та віра тримає нас звідусіль.
Крізь темряву ночі і попіл землі
Ми йдемо вперед у своєму житті.

Хай ворог тремтить, бо нас не здолати.
Ми вільні та ніколи не будем мовчати.
Відважні серця нас ведуть до мети,
Сила любові допоможе перемогти.

Ми зберігаємо в серці любов і тепло,
Щоб знову розквітло надії зерно.
Відродимось, як фенікс, із попелу й руїн
І станемо прикладом для інших країн.