Це простір, де музика і поезія стають голосом глибоких переживань і невидимих почуттів.
Не опускай крила… лети, хоч болить, Хоч тягне донизу, важка кожна мить. Твоя висота не в відсутності ран, А в тому, що з ними ти знов піднявсь сам. І навіть якщо упадеш ти ще раз, Знай: це не кінець, ще буде твій час. Знайди в собі світло, себе обійми… І
Також чоловіча версія 👉 https://youtu.be/n6g1vmleRVI У черзі всі філософи й поети, Чекають на політ до нової планети. Тут кожен вже втомився від системи, Де зло вплітається у безкінечні схеми. У поглядах втома, і віра слабка, Дорога до змін завжди нелегка. Та крихта надії жевріє в пітьмі, Що світ
Не говори, коли бракує слів, Достатньо погляду у глибину. У ньому спокій, щирість і порив, Що зцілює мовчанням самоту. Твоя присутність, як прихід весни, Коли вже не чекаєш на тепло. А серце, що замерзло від зими, Розтануло і вірить у добро. Будь, просто будь! Про печалі свої забудь… Без обіцянок,
Троянди впали на підлогу, В душі погас останній спалах мрій. Спогад веде на ту дорогу, Що залишається у пам’яті німій. Троянди знають правду без прикрас… Хоч попіл давніх мрій вже не зібрати, Надія кличе йти вперед щораз, Щоб право жити знову відстояти! Троянди тихо плачуть в самоті, Немов застиг
Дощ пройде, він змиє тіні із життя. Все мине, піде, як ніч, у небуття. Хай нові сни несуть подалі від журби, і назавжди зникають всі важкі думки. Зупинись, прислухайся, відчуй себе. Не відступись, хай власний шлях тебе веде. Там, де в очах горить незгасна глибина, зникає страх і розквітає знов
Не опускай крила… лети, хоч болить, Хоч тягне донизу, важка кожна мить. Твоя висота не в відсутності ран, А в тому, що з ними ти знов піднявсь сам. І навіть якщо упадеш ти ще раз, Знай: це не кінець, ще буде твій час. Знайди в собі світло, себе обійми… І
Не говори, коли бракує слів, Достатньо погляду у глибину. У ньому спокій, щирість і порив, Що зцілює мовчанням самоту. Твоя присутність, як прихід весни, Коли вже не чекаєш на тепло. А серце, що замерзло від зими, Розтануло і вірить у добро. Будь, просто будь! Про печалі свої забудь… Без обіцянок,
Дощ пройде, він змиє тіні із життя. Все мине, піде, як ніч, у небуття. Хай нові сни несуть подалі від журби, і назавжди зникають всі важкі думки. Зупинись, прислухайся, відчуй себе. Не відступись, хай власний шлях тебе веде. Там, де в очах горить незгасна глибина, зникає страх і розквітає знов
Троянди впали на підлогу, В душі погас останній спалах мрій. Спогад веде на ту дорогу, Що залишається у пам’яті німій. Троянди знають правду без прикрас… Хоч попіл давніх мрій вже не зібрати, Надія кличе йти вперед щораз, Щоб право жити знову відстояти! Троянди тихо плачуть в самоті, Немов застиг
Тримаю ключ, та дому вже нема, Лиш цегли, вирви та руїни. Бо ворог топче землю України, На рідний край упала тінь важка. У спогадах ще грає світлий луг, Де бігала босоніж я щаслива… Тепер там смерть і чорна злива, Ох, як же серце ниє від цих мук! Чужа рука згубила
Не все згоріло… лиш здається, Що попіл душу замінив. Із чорних ран любов прорветься, І серцю подарує спів. Прийде весна у дім спустілий, І знов розквітне тихий сад. Бо там, де серце не згоріло, Не має влади жоден кат! Ще діти вранці засміються Там, де гриміли чорні громи. І журавлі
Я — українець Я не гасло з плакату Та не цифра в зведенні втрат… Я не для звітів, не для формату, Не мішень у прицілі гармат! Я – українець, без маски й броні, З гіркими втратами в довгій війні. Коли темрява тисне зі всіх сторін, Я вмикаю світло або сам стаю ним.
Зрозумій… не всяк, хто поруч, твій єдиний. Не жалій за тим, хто серцю не причинний. Краще йти, ніж зупинитись на чужому. Не знайти, але не зрадити нікому. Як знайдеш — впізнаєш ти своє відразу. І збагнеш, яке це щастя бути разом! Ваш вогонь в пітьмі відразу запалає. Тільки з ним душа
Не залишайте коханих! Якщо ви поруч з ними… Відчуваєте тепло, яке нічого не замінить, Якщо вони є тими… Чия посмішка душу вашу зцілить. Не залишайте коханих! Якщо їхній світогляд… Приносить спокій у тривожні хвилини, А теплий погляд… Відкриває душі таємні глибини. Не залишайте коханих! Якщо в їх очах… Ви знаходите
"Крик серед тиші" — це пронизлива пісня, що розповідає історію нерозділеного кохання, яке перетворилося на вічний біль. У кожному рядку — відчай, прагнення тепла і спроба знайти відповіді в мовчанні. Це пісня про спалені мости, забуті мрії і боротьбу серця, яке відмовляється здаватися.
Також чоловіча версія 👉 https://youtu.be/n6g1vmleRVI У черзі всі філософи й поети, Чекають на політ до нової планети. Тут кожен вже втомився від системи, Де зло вплітається у безкінечні схеми. У поглядах втома, і віра слабка, Дорога до змін завжди нелегка. Та крихта надії жевріє в пітьмі, Що світ
Я не знаю чи є сенс ці слова озвучить… Може, чуєш ти... а може ні. Може, ти лиш тінь, що світло мучить, Постать, в змученій мені. Може вигадка страху і надії, Щоб не втопитись у власній безодні. Образ, зліплений з крихкої мрії, Щоб хоч десь було «не так самотньо». Ти
"Внутрішній бунт" — це потужна й емоційна пісня про боротьбу зі своїми внутрішніми демонами, пошук сили серед темряви та відновлення себе після втрат. Вона відображає складний шлях душевного очищення: від холодного відчаю та байдужості до пробудження тепла й віри у власну силу.
Ця пісня — драматична алегорія, що переносить слухача у світ крихкості, напруги та сили кохання. У центрі сюжету — двоє закоханих, які танцюють танго на підлозі, що тріщить під ногами.
Сьогодні, брате, ти від мене далеко, Та минуле лунає крізь душу, мов ехо. Світлини дитинства нагадують мені, Як разом ділили ми радісні дні. З тобою могли ми без слів говорити, І в тиші безмежній всю душу відкрити. Та клята війна нас розділила, Забрала тепло, що колись так гріло. Я сумую
"Сон" — це ніжна пісня-спогад про тепло родинного затишку в часи війни. Вона переносить у моменти єднання, радості та сміху, які здаються такими реальними, хоч це лише сон. Мрія про справжню зустріч дарує надію, що попри всі випробування, тепло й любов знову стануть реальністю.
"Сирени стихли, в повітрі спокій…" – глибока та зворушлива пісня про силу спогадів, молитви та віру в мирне майбутнє. Вона передає щирість душевної розмови, вшановує героїв і тих, кого вже немає, та надихає цінувати життя, мріяти про перемогу і залишатися справжніми людьми.
