Троянди

Троянди впали на підлогу,
В душі погас останній спалах мрій.
Спогад веде на ту дорогу,
Що залишається у пам’яті німій.

Троянди знають правду без прикрас…
Хоч попіл давніх мрій вже не зібрати,
Надія кличе йти вперед щораз,
Щоб право жити знову відстояти!

Троянди тихо плачуть в самоті,
Немов застиг і зупинився час,
Щоб відшукати навіть в темноті
Той вогник, що ще не згас.

Троянди проростають крізь бетон,
Із попелу здіймаються до неба.
У серці б’ється віри вічний тон,
Що все здолати можна, якщо треба.