Тримаю ключ

Тримаю ключ, та дому вже нема,
Лиш цегли, вирви та руїни.
Бо ворог топче землю України,
На рідний край упала тінь важка.

У спогадах ще грає світлий луг,
Де бігала босоніж я щаслива…
Тепер там смерть і чорна злива,
Ох, як же серце ниє від цих мук!

Чужа рука згубила рідний край,
Село згоріло, пісня обірвалась.
Та в серці, мов у сповитку, зосталась
Моя земля, як вічний тихий рай.

Де сад шумів у рідній стороні,
Там нині вирви чорні та могили.
І мрії, що в дитинстві я носила,
Тепер лиш тінню кличуть уві сні.

Дитячий сміх там більше не дзвенить,
Лиш ворони над чорними полями,
І губляться стежки між бур’янами,
Там плаче степ та ніч глуха стоїть.

Не повернусь на вулиці малі,
Де кожен крок мені здавався дивом.
Тепер вони накриті сивим димом,
І в попелі застигли журавлі.

Та все одно цей ключ тримаю я,
Неначе оберіг зі свого дому.
Бо навіть крізь руїни, сльози, втому
Живе моя нескорена земля!