Танець на тріщині
Ця пісня — драматична алегорія, що переносить слухача у світ крихкості, напруги та сили кохання. У центрі сюжету — двоє закоханих, які танцюють танго на підлозі, що тріщить під ногами.
На глибокій тріщині танцює двоє,
В палких обіймах зливаються обоє.
Навколо світ розсипається в прах,
У повітрі витає невидимий страх.
Підлога, що витримала роки,
Втомлено слухає повільні кроки.
Стіни обсипаються, неначе макет,
Під ногами хрустить зламаний паркет.
На старому, розбитому вікні,
Відблиски світла тьмяні та сумні.
Хрипка мелодія, як тремтяча мрія,
Та в зламаних акордах ще жевріє надія.
Вони танцюють, мов тіні в імлі,
У світі, де гаснуть надії малі.
В очах ще палає спільний вогонь,
Але страх торкається пульсуючіх скронь.
Він в обіймах її ніжно стискає,
Вона його руку міцно тримає.
У поглядах їхніх — напруга і страх,
Наче відчувають, як насувається крах.
Його кроки важкі, а рухи — вперті,
Її спогади гіркі, а почуття відверті.
У розбитій кімнаті час завмирає,
Світло в пилюці повільно зникає.
Музика ріже повітря, як ніж,
Тіло проймає тривожний дріж.
У тиші голос, його правда вбиває:
„Часу вже мало, але гра ще триває”.
Дихання збивається, обличчя в напрузі,
Час все розсудить, він діє по заслузі.
Кінець вже чекає, але їм все одно,
Кохання в серцях їхніх міцно зросло.
„Пригорни та поцілуй мене в губи“,
Шепоче вона крізь стиснуті зуби.
„Ми не зупинимось, як би важко було,
Твоє кохання мені віру в диво дало“
Він тихо мовив, тримаючи крок:
"Життя нам приносить суворий урок.
Хай тріщини долі нас не лякають,
Танцюймо, як того наші душі бажають!"
Це більше ніж танець — це шепіт віків,
Це виклик до долі, що нищить без слів.
Це битва за право у вічності жити,
Крізь біль та втому безмежно любити.
Кожен крок — це відчайдушний протест,
Що перетворюється на живий маніфест.
Їхні рухи синхронні та сильніші за слова,
У ритмі танцю народжується єдина мета.
Тріщини не зможуть їх розділити,
Вони продовжують палко любити.
Хай стіни впадуть, хай усе розлетиться,
Кохання переможе, і світ відновиться.