Там, де тебе вже нема

Милий, ти десь між хмарами… в тому мовчанні, що ранить,
У тиші, що пахне димом, і тіні, де більше не сплять.
Твоя сорочка на вітрі, мов прапор надії і слави,
А я все ще вчора… все ще час намагаюсь спинять…

Там, де ми двоє раділи, сьогодні вже біль кам’яніє,
Де твій голос лунав, пролягла незагойна печаль.
Та я тримаюсь за згадку, як мати за лист, що ще гріє,
І крізь попіл війни несу мовчазну скрижаль.

Хтось скаже: «Час гоїть», та серце не просить чужих порад,
Твій образ палає в мені, як вогонь, що життя зберіг.
Я збережу тебе в серці навіки, на всіх фронтах…
Щоб навіть смерть не посміла стерти твій слід із доріг.

Мила, я десь між хмарами… в тому мовчанні, що ранить,
У тиші, що пахне димом, і тіні, де більше не сплять.
Моя сорочка на вітрі, мов прапор надії і слави,
А ти все ще вчора… все ще час хочеш спинять…

Там, де ми двоє раділи, сьогодні вже біль кам’яніє,
Де мій голос лунав, пролягла незагойна печаль.
Але тримайся за згадку, як мати за лист, що ще гріє…
І крізь попіл війни неси мовчазну скрижаль!

Хтось скаже: «Час гоїть», та серце не просить чужих порад,
Твій образ палає в мені, як вогонь, що життя зберіг.
Ти збережи мене в серці навіки, на всіх фронтах…
Щоб навіть смерть не посміла стерти наш слід із доріг.