Солов’їна мова і свиняче хрюкання
"Солов’їна мова і свиняче хрюкання" — це пісня, що розповідає про те, як соловей, зачарований модними стандартами і прагненням бути "успішним", втратив свою унікальність — солов’їну мову.
Одного разу, як світанок яснів,
Соловей на свиняче корито присів.
Біля нього свиня стояла велика,
Рохкала голосно, була жирна і сита.
Соловей привітався й розмову завів,
Про життя і про мрії свині розповів.
Потім ближче до неї підступився,
І в душевному співі натхненно завівся.
Тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох,
Тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох.
Свиня, позіхнувши, хрюкнула знову
І, зневажливо, почала свинячу розмову:
— Всі тепер хрюкають, це новий хіт,
А спів твій — лиш відголос минулих літ.
Твої трелі, пташино, це просто нудьга,
У сучасному світі вже інша дуга.
Хочеш слави й успіху — слухай мене,
Тепер хрюкання усім до вподоби одне.
Соловей, здивовано трохи мовчав,
Потім голосно, з гідністю він промовляв:
— Це мова предків, яку я душею співав,
І кожен подих життя у ній відчував.
— Мова предків? Оце-то дурниця!
Для прогресу, на жаль, ти лише птиця.
Світ змінився, тепер інше вже ціниться.
Навчися хрюкати — і життя твоє зміниться.
Соловей розгублено крила згорнув,
Його спокій сумнів раптовий торкнув.
— Навчи мене! — сказав він без надії
І почав втілювати свинячої мрії.
Почалося навчання завзяте,
Свиня його вчила, сміялась багато.
Соловей старався, хоч серце й боліло,
Та мову чужу опанувати зуміло.
Хрю-хрю-хрю, хрю-хрю-хрю,
Хрю-хрю-хрю, хрю-хрю-хрю.
Літає птах гордо, хрюкає всюди,
Зітхають звірі, сміються люди.
Чи він захворів, чи просто чудний?
Для всіх у окрузі тепер він смішний.
Зустрів він друзів, які співали пісні,
Та хрюкав у відповідь мелодії голосні.
Солов’ї завмирали, дивились в журбі:
— Як міг ти забути те, що рідне тобі?
— Ви заздрите всі, — сказав соловей,
— Бо я сучасний та вільний від ідей.
Друзі мовчки зітхнули і в небі зникли,
До таких змін вони просто не звикли.
Його хрюкання не сприймали ніде:
Навіть свині сміялись, мовляв, «що гуде?».
— Ти хрюкаєш досі? — питала свиня,
— Вже бекати модно, як це робить вівця.
Самотній під небом, під сяйвом зірок,
Соловей засвоїв найцінніший урок:
Залишайся собою, не зраджуй себе,
І тоді зрозумієш, що в житті головне.
Тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох,
Тьох-тьох-тьох, тьох-тьох-тьох.
У пісні його була вічна душа,
Що спокій і віру йому принесла.
Тієї ночі рідна мелодія ожила враз,
Можливо, ще не пізно повернути час?