Що з вами стало, люди?

Що з вами стало, люди?
Де зникла ваша чуйність, людяність, тепло?
Кажете про честь, б’єте себе в груди…
Але чи справді в серці вашім є добро?

Чому чужа біда вас не торкається?
Проходите повз тих, хто потребує уваги…
Байдужість ваша глибоко вкоріняється,
Залишаючи пустоту замість самоповаги.

Вам все одно на жінку, що плаче гірко,
На сльози її, що течуть без зупинки.
Ви на каміння перетворюєтесь так стрімко,
Забувши про душу, серце та вчинки.

Вам байдуже на дитину, що шукає допомоги.
Ви йдете далі, не чуючи крику.
Чекаєте миру, спокою, перемоги,
Але для цього взаємопідтримка потрібна велика.

Ви не питаєте біженців, як у них справи,
Вам легше мовчки очі відвернути.
Бо боїтеся почути їх біль і рани,
Які не вдасться ніколи забути.

Оминаєте військового з порожнім поглядом,
Вас навіть не спиняє крик: «Допоможіть!»
Він втомлений болем, без сну і догляду…
Хоч краплю вдячності йому покажіть!

Вас це не стосується? Не хочете бачити?
Чи, може, вам легше від правди тікати?
Одне лише треба усім зазначити:
Байдужість руйнує здатність співчувати.

Коли ви проходите, очі ховаючи,
Світ поступово втрачає тепло.
Чужі серця і душі увагою зневажаючи,
Плекаєте в світі ненависть і зло.

Ви не вчите історію свого народу,
Кажете: «Мене не цікавить політика».
Та як ми зможемо відстояти свободу,
Якщо байдужість сильніша за самокритику?

Ваша байдужість руйнує все навкруги,
Та варто хоч раз руку простягнути,
І в серці розгориться іскра доброти,
Що допоможе душевне тепло повернути.

Зупиніться та погляньте навколо!
Цей світ тримається не на камінні,
А на доброті та любові довкола,
На допомозі іншій людині!