Мозаїка часу

Життя — це мозаїка зі світла й тіней,
Дорога, де зникли сліди від людей.
Кожен етап — як мотив у піснях,
У кожному кроці — розгадка в рядках.

І зараз я бачу, крізь призму часу,
Як виткані дні у єдину прикрасу.
Відкрию для себе давно забуті дні,
Де юність і зрілість сплелися в мені.

В десять років я ще не знав,
Який скарб у руках тримав.
Що час, мов вітер, вмить мине,
Моє дитинство з собою забере.

Тоді ще мрії не мали меж,
І вітер свободи був поруч теж.
Нові дива мені відкривались,
І відблиски їх у душі залишались.

В двадцять років я, мов вітер, рвався,
Нові горизонти знайти намагався.
Сміливі мрії вели за собою,
Дорогу життя прокладав я любов’ю.

Я йшов без сумнівів, вірив у себе,
Наче руками торкався до неба.
Світ підкорити хотів я думками,
І впевнено рушав новими шляхами.

В тридцять років я раптом зрозумів,
Що не всі вершини підкорити зумів.
Але був відкритим до світу й людей,
Вірив у себе та в силу ідей.

Відчув, як змінилися мрії й бажання,
Зустрів своє справжнє, палке кохання.
Життя набуло нового значення,
Відкрилося інше глибоке бачення.

У сорок років собі я сказав: «Зупинись,
На життя по-новому подивись!»
Зрозумів, що щастя — не в гонитві за мріями,
Та не можна жити минулими подіями.

Кожен день приносив нові відкриття,
Я вчився цінувати прості відчуття.
Тоді я ще не знав - життя тільки починалось,
Та попереду багато шляхів відкривалось.

У п’ятдесят собі я не зрадив,
Та зовнішній успіх більше не вабив.
Відчув, як важливо цінувати людей,
І кожну мить, що дарує нам день.

Навчився радіти простим речам:
Посмішкам, обіймам та теплим словам.
В них було приховане справжнє буття,
Що наповнювала сенсом моє життя.

У шістдесят я зрозумів більш глибше,
Що кожен рік пролітає все швидше.
Цінував миті, які життя дарувало,
І кожна з них мене знов піднімала.

Голова було вкрита сивиною,
Та душа залишилась молодою.
В серці моїм не зникала весна,
Бо любов ще палала, жива і ясна.

Зараз мені вже сімдесят років,
Та душа ще прагне нових потоків.
Щирість та вдячність у серці я маю,
І кожен свій день теплом наповняю.

Тепер я відчуваю спокій,
Що приходить з мудрістю років.
Збагнув, що життя — лише мить,
Яку треба з любов'ю прожить.

Я точно знаю : не важливо, що маєш,
Бо в кінці свого шляху ти завжди пізнаєш:
Важливо, кого ти зустрів у житті,
Бо сенс у любові, а не в боротьбі.