Ловелас у пір’ї
"Ловелас у пір’ї" — це весела та гумористична пісня, яка розповідає історію півня-завзятця, який живе в курнику і мріє про славу за його межами. Він не лише улюбленець курей, а й справжній ловелас, здатний підкорити серця голубок і навіть привернути увагу неприступних ворон.
Живе собі в курнику півень завзятий,
Красень гордий, барвистий, бахматий.
Кури млосно при зустрічі мліють,
Та лише про нього потайки мріють.
Ранком, як вийде, розправить крила,
І з сонцем бадьоро вдихне нові сили.
Він ходить по двору, як справжній артист,
Знайти підхід до кожного має він хист.
Всі на подвір’ї його поважають,
Навіть собаки ніколи не чіпають.
Цей півень — легенда та справжній ловелас,
Завжди в центрі уваги, кажу вам без прикрас.
Кури кудахкають, від захвату стрибають,
Його компліменти охоче приймають.
Він звабливо підходить, хизується граційно,
Не змигнувши, обіцяє кохати емоційно.
Та в курнику вже нудьга, не та аудиторія,
Півень вирішив покоряти нові території.
Першими голубки стали на його дорозі,
Такі тендітні, немов сніжинки на морозі.
Він гребінь підняв і хвостом вильнув,
До них граційно й повільно крокнув.
Співає ніжні трелі, хизується вміло,
Покоряє їх легко, веде себе сміло.
Одна голубка спитала з підколом:
«Ти часом не з курника, мій милий соколе?»
Півень промовив гордо, ховаючи очі:
«Курник? Та ні! Я митець серед ночі...»
Так залицяється, як актор у виставі,
Почуттями грається, щоб лишатись в уяві.
Майстерно байки складає, співає романси,
Заполоняє їхні серця, не лишаючи шансу.
Наступними в черзі з'явились ворони,
Горді й неприступні, як вищі персони.
Півень їх зваблює, наче принцес:
«Вах, які ви чарівні, мов зірки з небес!»
Ворони з недовірою оборону тримають,
Вестися на його зваблення не бажають.
«Ти, ловеласе, чого слова розкидаєш?
Скільки сердець ти зламав, памʼятаєш?»
Півень у шоці від такого повороту,
Холонуть ноги, збігає крапля поту.
«Красуні мої, це жарт чи серйозно?
Я ж тут мачо, а не клоун курйозний!»
«Ти мачо? Та ти ж просто фарбований горобець!
Бути справжнім мужчиною — тобі не вистачає яєць!
Ти герой в курнику, а не на подвір’ї, друже,
Цікавий зовні, але в середині – не дуже»
Півень здригнувся, з хвоста пух полетів:
«Що за натяк, шановні? Я не зрозумів?!
Ви заздрите, що я красивий та спортивний?
Чи, може, це ваш гумор такий примітивний?»
Але ворони не здаються, пускають сарказм:
«Навіть твій спів — то повний маразм.
Твоє «ку-ку-ріку», мов трактор на морозі,
Баба, як почує, — здригається на порозі.»
Півень змахнув крилами та встав у позу:
«Слухайте уважно мою кращу прозу.»
Він кукурікнув так, що лапи підкосились,
Порвав голосові зв’язки і крила опустились.
Хто занадто високо свій гребінь підіймає,
Той на старі граблі без кінця наступає.
Хитрощі та слава — діють тимчасово,
А мудрість і честь — наша вічна основа.