Лате, любов і чіхуа-хуа

Сиджу я в кав’ярні, смакую лате,
Сонце за вікном блищить золоте.
Затишок, тепло, аромати свята,
Народу на вулиці якось багато…

Поряд сидить дівчина, неначе мрія,
Звабливо питаю: "Чи маю надію?»
Та з сумочки щось визирає грізно,
Інтуїція шепоче: "Втікай, поки не пізно!»

Очі блискають, як ті іскри вночі,
Дивиться на мене, наче каже: "Мовчи!"
Це цуцик чи кіт?! Не можу збагнути…
Але явно мене воно хоче ковтнути!

Чіхуа-хуа, ой, чіхуа-хуа,
Зірка кав’ярень, легенда двора!
Чіхуа-хуа, завжди на чеку,
Роздасть пілюлей навіть коту!

Чіхуа-хуа, володар сумки,
Тримає в напрузі рухи і думки!
Чіхуа-хуа! Таке мале і таке зле,
Але як вітер подуне – відразу впаде!

Кажу дівчині: "Це створіння — диво!"
Вона у відповідь сміється грайливо.
"Він мій охоронець, суддя веління,
Тестує, чи вистачить в тебе терпіння.»

Це непорозуміння пухнасте причаїлось,
Зиркнуло на мене й одразу розлютилось.
Що це за звірок? Тяжко сказати…
Але явно - мене хоче прогнати!

Від хвилювання в мене трясеться нога,
Та все ж не здаюсь, кажу жартома:
«Дивиться на всіх, як грізний генерал,
Пальця покажеш — почнеться скандал!»

Дівчина сміється, та трохи мовчить,
Потім грайливо до мене говорить:
«Хоче перевірити, чи ти мене вартий,
Попереджаю, він ненавидить жарти!»

Воно вже кігтями гребе шалено,
Його тільце трясеться навіжено.
Готовий до бою, сміливий як танк,
У кожному русі — такий собі панк!

Потім зненацька як гавкне грізно,
Я зблід і промовив: «Піду, бо вже пізно!»
Дівчина хихоче: «Ти так легко здаєшся?
Чи це ти від шоку вже просто смієшся?»

Я подивився на цього "генерала",
А воно так гаркнуло, аж сумка впала.
Розвернувся швиденько і сказав собі тихо:
«Піду я додому, подалі від лиха!»

А воно гавкнуло злісно, що я ледь не впав,
Цей звірок мені прямо шансів не дав.
Сказав: «Прощавайте, хай щастить вам у парі,
А я піду додому, бо тут забагато гарі!»

Дівчата, якщо хлопця злякати спочатку,
То він швидко втече до хатки!
Хочете відносин? Не ставте бар’єри,
Бо це важливіше за гроші та кар’єру!