Хто з’їв моє щастя?
"Хто з’їв моє щастя?" – це жартівлива пісня-алегорія про життя, сварки та втрату важливого через дріб'язкові конфлікти. Історія голуба та ворони, які сперечаються за пиріжок, що зрештою опиняється в лапах хитрої сороки, нагадує нам, як легко втратити щось цінне через непорозуміння.
У парку сонце гріло весь день,
Голуб без сили присів на пень.
Він був голодний, його шлунок бурчав,
А парк, вже безлюдний, у тиші мовчав.
Перед ним – пиріжок, теплий і рум'яний,
Лежить, наче скарб, ніким не бажаний.
Голуб підстрибнув, аж крила тряслись,
Дзьобом схопив і вже тягне кудись.
Раптом відчув чийсь погляд на спині,
Обернувся різко, як блискавка в пітьмі.
Ворона на дереві, мов пані важлива,
Зиркнула лукаво і сказала грайливо:
«Голубе, сволото, віддай пиріжка,
Бо інакше доля в тебе буде тяжка.
Крильми змахну, налечу, як гроза,
Залишу тебе без пірʼя та хвоста!»
Голуб напижився, мало не впав,
Хвіст розчепірив і гордо сказав:
"Ти на кого бикуєш, дзьобата курко,
Заховайся в кущі, бо залишу без шкурки!"
Ворона сміялась: "Ти диви, як відважно!
Ти, облізле курча, забув, хто тут поважна?
Та я тебе зараз одним махом зіб’ю,
Летітимеш сторчма як шмаркля в гаю!"
"Ти чого верещиш? Жити набридло?
Ведеш себе, як останнє паркове бидло.
Твої пір'я повищипую дзьобом своїм,
Будеш схожа на віник у сараї старім.»
Сварились вони, забувши про все,
Образи летіли, кожне слово пусте.
Аж тут непомітно, підкралась сорока,
Схопила пиріжок — і зникла нівроку.
Голуб і ворона, втомившись кричати,
Озирнулись навколо — нема що жувати.
Зникло безслідно бажане частування,
Залишивши лише гірке розчарування.
Ми сваримось марно, втрачаючи час,
Тим часом щось цінне покидає нас.
Невже сварки важливіші за мрії?
Адже даремно минають важливі події…
Поки ми сваримось, час проминає,
Мета віддаляється, світ не чекає.
Зосередьмо увагу на справжній меті,
Щоб щастя знайти у своєму житті!