Дзеркало за останніми дверима

Він стоїть непохитно в будинку старому,
Безліч манливих дверей відчинено в ньому.
Барви мерехтять, ваблять його знов,
Обіцяючи багатство, владу та любов.

Торкається ручки — ейфорія п’янить,
Двері відчиняє і вже на порозі стоїть.
Безмежний лабіринт прокладає шлях,
І сотні дверей сяють у нових кольорах.

День за днем він шукає омріяне щастя,
Та кожен крок приносить нові напастя.
Напруження в серці невпинно зростає,
Обіцянки гучніші, та невідомість лякає.

Його думки розчиняються, мов у тумані,
Реальність ховається в глибокій омані.
Сила волі, здається, помалу гасне і ниє,
Але він йде далі та про гармонію мріє.

Вже сили немає, майже здався у грі,
Та ще тьмяні двері мигтять у пітьмі.
Непримітні, мов тінь, в самотнім кутку,
Неначе випадково з’явились на шляху.

Він крок уперед, повз двері зробив,
Та голос ледь чутний у серці ожив.
І в тиші прозвучав, як важливий наказ:
«Зупинись. Дивитися глибше є час!»

Довго вагався, але наважився зайти,
Щоб істинний шлях у житті віднайти.
Кімната порожня, лиш дзеркало стоїть,
Правда у відображенні мовчки кричить.

Перед ним безліч облич — і всі вони він,
Життєві ролі завершують свій поклін.
Маски зникають, але кожна слід лишає,
Справжнє обличчя крізь оману визирає.

Це він, без масок, вразливий та чужий,
В очах відчувається його біль неземний.
Втекти намагається, але чує: «Не йди!
Я — це ти, пізнай мене та прийми!».

Тремтячи, до дзеркала робить він крок,
Щоб усвідомити найважливіший урок.
У душі він чує голоси, ледь чутні та слабкі:
«Щастя не за дверима, а глибоко в тобі!

Твої шрами — це сила, а не біль і печаль,
Вони — шлях до істини, власна скрижаль.
Не тікай від себе, у собі знайди світ,
Бо в глибинах душі вже чекає твій зліт!»

Прозріння, як блискавка, вразило душу:
«Тепер, знявши маски, я жити мушу.
У відображенні бачу не тільки страх,
Але й жагу до життя у власних очах».

Він виходить з кімнати, і світ оживає,
Лабіринт десь зникає, а свобода вітає.
Відчуття польоту наповнює груди,
Сенс життя йому відкривається всюди!