Блоха на троні

На псові старому, що звався Атос,
Жила блоха Глорія, відома як бос.
Та не просто блоха, а королева амбіцій —
Вона хотіла слави та великих позицій. 

Вилізла якось на маківку пса:
"Дивіться, друзі, які чудеса!
Шерсть — це лани, а кров — то ріка,
Це царство моє! Я — велика блоха!"

Амбіції ростуть, планів безліч у запасі:
"Я наведу порядок у блоховій масі!
Від хвоста до лап я всім розпишу,
Хто де житиме, а кого прожену!"

Всі її слухають, поважають корону,
Приймають за величну, поважну персону.
"У царстві моєму все буде, як треба,
Бо я — ваша пані, дарована з неба!"

Королівська оселя тепер під хвостом,
Бо там спокій панує і віє теплом.
Там блоха-королева спокійно живе,
І хитрі інтриги на троні плете.

Та ось настав день, що змінить усе,
Атоса до ветеринара власник несе.
Привів його, щоб потравити блох,
Бо від свербіння пес би вже здох.

Глорія в паніці кричить: "Допоможіть,
Моє королівство, благаю, збережіть!
Великий нападник!" — вона верещала,
"Це пастка, це змова! Я цього не чекала!"

Отрута із флакону вже шерсть омиває,
І блох із королевою навіки змиває.
Вже немає тут влади, лиш згадка Атоса,
Як свербіло через цього пихатого Боса.

Наша планета, як вірний і сильний пес,
Що тримає життя, несе наш прогрес.
А ми, мов ті блохи, що живуть на її тілі,
Та вважають себе нездоланними в силі.

Вважаємо себе правителями світу,
Не чуючи природи вічного привіту.
Але день той настане, прийде її час,
І вона відновиться, стряхнувши всіх нас.

Як пес Атос звільнився від блох,
Так планета очиститься від людських епох.
Тож пам’ятай, людино, своє ти місце:
Ти як блоха на троні, що враз може злізти.