Без відповіді

Я не знаю чи є сенс ці слова озвучить…
Може, чуєш ти... а може ні.
Може, ти лиш тінь, що світло мучить,
Постать, в змученій мені.

Може вигадка страху і надії,
Щоб не втопитись у власній безодні.
Образ, зліплений з крихкої мрії,
Щоб хоч десь було «не так самотньо».

Ти не ворог, але і не щит.
Лиш тиша, в якій немає опори.
Якщо ти світло, чому цей світ
Вже чорний від зла і від втоми?

А якщо ти є, то де ти був тоді,
Коли світ стікав червоним з ран?
Коли крик дитини гас у темноті,
Таким був твій спасенний план?

Якщо всесильний, чому без дій?
Чому мовчиш, коли ллється кров?
Чому тримаєш нас у пастці злій
У світі страху, знущань та змов?

Я не прошу знамен, не благаю дива,
Не чекаю вогню з небес.
Скажи для чого ця кривава злива?
Який у жорстокості сенс?

У мені ще лишилось одне питання
Не для віри, не для святих.
Як жити далі з мовчанням,
Що голосніше за крик?